Критичне мислення

    Який головний секрет критичного мислення?

    Вчителям запропонували визначитись для себе – чи є вони медіаграмотними, і якщо так, то якими аргументами можуть це довести? Як виявилось, відповісти на таке, здавалось би, базове питання, нелегко, оскільки у цей термін часто фахівці вкладають різні значення. Крім того, можуть плутати «медіаосвіту» із «медіаграмотністю», що не дивно – адже для багатьох громадян ці поняття взагалі є невідомими. Людмила Гуменюк, директор Центру медіаініціатив, тренер Літньої школи, зазначила, що медіаграмотність є значно широким поняттям – його можна порівняти із міцною стіною, в якій медіаосвіта – лише одна із цеглинок. Окрім медіаосвіти є й інші складові: культорологія, історія, політологія, політекономія.

   Існують різні визначення поняття медіаграмотності. Якщо формулювати коротко, то це система знань та вмінь, яка дозволяє людині розуміти, як і навіщо сконструйовані медіамеседжі. Медіаграмотна людина помічає медіамеседжі у щоденному житі, вміє їх критично осмислювати та оцінювати. Як пояснила Людмила Гуменюк, важливо, аби і вчителі, і учні завжди пам’ятали про ключові принципи медіаграмотності: усі медіамеседжі створюються людиною або групою людей (організацією); кожний меседж конструюється для досягнення певної мети; різні люди можуть інтерпретувати меседжі по-різному, в залежності від середовища, в якому вони росли і навчалися; медіамеседжі використовують для отримання влади або контролю; всі медіамеседжі включають різні точки зору.

   Важливо, щоб учні не лише знали про ці принципи, але й навчились автоматично застосовувати свої знання на практиці – пам’ятали про конструйованість різних медіапродуктів, які їм трапляються щодня, будь то реклама, пісня, матеріал в Інтернеті, теленовини, фільм. 

Медіаосвіта

    Медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій

     Медіаосвіта вперше була введена в систему освіти у Великій Британії. Там, з 1930-х років, були зроблені перші освітні ініціативи, спрямовані на захист споживачів від шкідливого впливу ЗМІ. Інші провідні країни в цій галузі також є англомовними: Австралія, Південна Африка, Канада і США.

     У 1970-х і 1980-х роках освітня діяльність у сфері засобів масової інформації також стала частиною системи освіти в європейських країнах, переважно в скандинавських країнах, Фінляндії , Швеції та Данії. Протягом багатьох років освітній і медійний рух також охопив інші країни континенту та світу. Тема стала присутньою на різних етапах навчання від базової до вищої освіти, як самостійна або реалізована як частина інших шкільних заходів.

    У Польщі заняття з виховання до засобів масової інформації були введені в результаті реформи освіти 1999 року як пропозиція для міжвузівської програми. Незалежно від діяльності національних освітніх систем, переконань про універсальну потребу в освіті  необхідно усвідомити, що «медіа грамотність» народилася і залишається соціальним рухом одержувачів. По-друге, його слід розглядати як елемент шкільної освіти.